Поліцейські психологи радять, як спілкуватися з людьми із посттравматичним стресовим розладом
Ось кілька порад як налагодити комунікацію з рідними та друзями, які беруть участь у військових діях, перебували під обстрілами чи в окупації:
1. Головне табу у спілкуванні з людиною, яка має ПТСР, — це прохання розповісти про травматичний досвід. Поринаючи в спогади, людина може пережити ретравматизацію (повторну травматизацію), з якою навряд чи хтось із вас зможе швидко впоратись своїми силами. Тому поважайте право людей на мовчання і не розпитуйте про ті теми, на які людина не готова говорити (травмуючі спогади, емоційні переживання, смерть). Дайте близьким із ПТСР час, наберіться терпіння і покажіть, що будете поруч і підтримаєте у будь-якій ситуації.
2. Для людей з ПТСР не найкращим є влаштовувати сюрпризи. Психіка людини з посттравматичним синдромом дуже негнучка і «заточена» на те, аби контролювати свій простір і життя, щоб не виникало якихось загроз. А сюрпризи можуть викликати в людини не радість, а навпаки, тривогу.
3. Не варто наголошувати на тому, що людині пощастило вижити.
4. Також не варто оточувати людину гіперопікою, що більше схоже на вимоги, ніж турботу. Краще поцікавтесь, що людині потрібно в цей час. Будьте готові, що потреби можуть змінюватись.
5. Без потреби не ведіть людину з ПТСР у шумні місця з великим скупченням народу.
6. Уникайте будь-яких різких звуків — від рингтонів телефону до музичних іграшок.
7. Не варто говорити, що ви знаєте і розумієте відчуття людини із ПТСР. Якщо ви не були на війні і не пережили це особисто, навряд чи ви можете повністю зрозуміти її переживання. Досвід кожної людини унікальний.
8. Якщо близька людина знаходиться на війні, то не варто телефоном з’ясовувати стосунки та нести негативні емоції, яких там і так вдосталь. Замість того, щоб скеровувати власну увагу на те, щоб вижити, людина буде перейматись вашими докорами і хвилюватись.
9. Важливо будувати спільні плани та говорити про майбутнє. Часто люди з ПТСР страждають від відчуття, що попереду у них нічого немає, лише пустка. Плани на майбутнє можуть допомогти подолати це відчуття.
Люди, які пережили межові події (участь у бойових діях, обстріли, полон) і мають посттравматичний стресовий розлад, обов’язково мають звертатися до спеціалістів, які допоможуть мінімалізувати його наслідки для подальшого життя. Але рідні і близькі теж мають спеціально навчатися жити і комунікувати з людьми, які мають травматичний досвід.
Нагадаємо, що за ініціативи першої леді працює Всеукраїнська програма ментального здоров’я, мета якої — надати допомогу кожному, чиє психічне здоров’я зазнало шкоди через війну.
