Чи важко цивільному опанувати військову професію? Як психологічно підготуватися до перебування на передовій? Як опанувати стрес? Про що варто пам’ятати цивільним, готуючись до мобілізації?
Ми запитали про це в аеророзвідника 241-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Сергія Ліпка. З повномасштабним вторгненням росіян відомий стендап-комік, радіоведучий та сценарист став до лав Сил оборони України.
Сергій наголошує: всі його поради ґрунтуються на суб’єктивному сприйнятті війни, власному досвіді та інструментах самопідтримки.
Як за рік цивільному опанувати військову професію?
За рік більш, ніж можливо, опанувати військову справу на якомусь базовому рівні, який дозволятиме вам виконувати завдання. Наприклад, навчившись практично застосовувати міномет, пізніше ви потрапляєте на війну, відточуєте всі свої навички, здобуваєте неоціненний досвід застосування зброї в реальному бою.
Базис за рік можна опанувати. Далі — будете рости. Якщо ви аеророзвідник, то, наприклад, переходитимете з “мавіків” на якісь інші дрони, на апарати типу “крило” тощо.
Ви будете рости та розвиватися. Не можу сказати, що за рік війни я багато знаю і вмію. Ні. Я мало знаю і мало вмію. Але можу бути ефективним, виконуючи завдання батальйонно-ротного рівня.
Важливо вимагати від себе багато. Не пригнічуватися через те, що ви не стали універсальним бійцем-“рексоцербером”.
Як психологічно підготуватися до перебування на передовій?
Провести із собою діалог та попередити себе (щоб для вас не було сюрпризом): буде важко, буде страшно, але це цілком нормально — боятися, відчувати втому, коли ти знаходишся на передовій, бо де, як не там? Бо ти знаходишся в епіцентрі історичної двіжухи — в тому, про що ти читав у книжках, про що дивився фільми. І ти зараз знаходишся тут, у місці з найбільшою небезпекою для життя. В місці, де ти ризикуєш цим життям із найбільш благородних мотивів — захист існування свого народу, своєї родини.
Так, можливо твій організм переживає найбільший стрес і найбільше фізичне навантаження за все твоє життя — і це нормально.
Коли я потрапив під обстріл, і стало страшно — ок, логічно, я ж на війні. Всі бояться — і я боюся. Це логічно, це війна, я на передовій.
Як ви опановуєте стрес?
Багато залежить від ваших побратимів. Дуже важливо на етапі злагодження підрозділу створити таке оточення та мікроклімат в колективі, коли ви зможете розраховувати на підтримку.
Усвідомлення того, що ти не один, дуже часто допомагає. Навіть якщо ти десь стоїш на посту, спостерігаєш — ти не один. І саме твій побратим буде твоєю першою психологічною допомогою, людиною, яка, можливо, буде посміхатися під час обстрілу, і ти будеш думати: “Йому що, геть не страшно?”. І ти будеш йому підігрувати, хоча й страшно. А він буде дивитися на тебе й думати те ж.
Взаємопідтримка важлива. Саме ваші друзі на війні будуть тими, хто братиме на себе першу стресову допомогу. Людина, яка буде поруч. Тому спробуйте сформувати класне оточення — людей, з якими вам комфортно, і людей, яким буде комфортно з вами.
Як готуватися цивільному до мобілізації?
Піти стати на військовий облік. Не треба прокрастинації, типу, ходити на фехтування з мотивацією “а раптом буде ближній бій?”. Якщо у військкоматі скажуть чекати — чекайте. Якщо скажуть їхати на полігон — їдьте на полігон для підготовки.
Якщо чекаєте і маєте ресурси — ходіть на курси: тактику, медицину тощо. Якщо немає такої можливості — не шкодьте собі, бережіть здоров’я для фронту, бо не завжди у війську у вас буде змога з’їсти якийсь салатик.
Бігайте вранці та тренуйте витривалість. Тренуйте дихальну систему, ноги.
Бажано отримати посвідчення водія — на війні це пригодиться.
З безкоштовного, але корисного — спілкування із знайомими друзями-ветеранами для формування якоїсь теоретичної бази. Спілкуйтеся, підтримуйте контакти з людьми, які воюють, обмінюйтеся досвідом — це безкоштовно.
Що для вас є підтримкою?
Усвідомлення того, що це все — недарма, для чогось, і я роблю все правильно.
Для мене підтримка — це зайти в соцмережі і прочитати, що закривають церкви московського патріархату. Так, це підтримка, бо я бачу, що в тилу все також непогано. Ми на одній хвилі.
Це ж стосується і донатів — вдячний людям, які підтримують матеріально потреби мого підрозділу.
Підтримка — це зробити збір, наприклад, який закрився дуже швидко, бо люди хочуть бути корисними та є зацікавленими в перемозі.
Я не уявляю, як би я себе почував, перебуваючи у війську й читаючи новини, умовно, що ОПЗЖ досі існує чи триває неоднозначна полеміка в суспільстві. Таке би дуже демотивувало. Все протилежне цьому — це підтримка.
І звісно ж, підтримка близьких. Головне, щоби вони не звинувачували тебе в тому, що ти пішов на війну; не знецінювали твої досягнення. Близькі мають розуміти, що ти пішов на війну не помирати і які пишаються твоєю підтримкою.
Ну і для мене — активність у соціальних мережах: виклав допис, люди полайкали, живеш кращу версію життя (сміється).
Що цивільні не мають говорити військовим?
“Коли закінчиться війна, Серьога?”. Не знаю. Уявлення не маю.
Як варто підтримувати військових?
Якщо я у відпустці — не варто ставитися до мене так, наче я якась інша людина. Я той самий чувак, який з вами дружив та спілкувався. Не треба їхати зі мною на каву з думкою: “Як витримати дві години з людиною, яка повернулася з війни? Він же напевне травмований. Треба підтримувати всі його історії, сміятися з усіх його жартів”. Не треба себе цим накручувати.
Ставтеся до мене, як до тієї самої людини, яку ви знали. Я той самий ваш знайомий, друг, колега. Нічого не змінилося — просто трішки змінилися життєві обставини.
От ця внутрішня напруженість цивільного, який розмовляє з військовим, обережність — вона трішки тебе “розганяє”, ти не відчуваєш себе тим, ким був.
Як краще висловлювати вдячність захиснику?
Найкраща вдячність — коли цивільні розуміють серйозність та внесок військового.
Якщо ти цивільний, але військовозобов’язаний, найкращою вдячністю буде показати своїми діями, що ти розумієш, як тут (на фронті - ред) важко; розумієш, що військовим необхідно відпочивати. І ти прийшов у військкомат та даєш мені можливість поїхати на ротацію. Щоби мене хтось міг підмінити. Цінуватиму це безмежно.
Якщо в силу визначених законом причин ти не можеш служити, то приємно бачити, що процеси відбуваються не тільки на фронті, а й в тилу. Маю на увазі суспільні процеси, волонтерські збори тощо. Це ж дуже приємно, коли ми всі — заодно.
«Від бійця до бійця» — спільний інформаційний проєкт Українського ветеранського фонду та Сил територіальної оборони ЗСУ.
@TerritorialDefenseForces
Український ветеранський фонд Мінветеранів
