У Вороновиці вітали з 90-річним ювілеєм

26.02.18

23 лютого 2018 року в селищі Вороновиця свій 90-річний ювілей відзначала поважна та шановна людина, жителька селища – Валентина Василівна Ільченко, яка пропрацювала директором малокомплектної школи та навчала дітей молодших класів. З цієї нагоди до оселі ювілярки завітали голова районної ради Сергій Сітарський, Вороновицький селищний голова Олександр Ковінько, голова первинної ветеранської організації в смт. Вороновиця Валентина Квятковська, місцевий депутат Сергій Якубовський, працівники селищної ради та соціальний працівник.

Гості щиро віншували довгожительку квітами, подарунками та бажали цій сильній жінці міцного здоров’я, благополуччя, родинного затишку та тепла, Божого благословення, життєвого оптимізму, бадьорості духу, любові та підтримки від родини й ще довгих років життя.

Очільник району Сергій Сітарський вручив ювілярці грамоту районної державної адміністрації, районної ради і районної організації ветеранів та грошову винагороду.

Від селищної ради Олександр Ковінько привітав подякою з грошовою винагородою, а місцевий депутат Сергій Якубовський подарував теплу ковдру, яка б зігрівала ювілярку холодними вечорами.   

В свою чергу, імениниця раділа гостям, дякувала за увагу до неї та теплі слова привітань. Вона із задоволенням розповідала про своє життя, яке було зовсім нелегким.

Народилась Валентина Василівна в с. Хижинці в багатодітній родині. Батьки виховували чотирьох доньок. З раннього дитинства Валентина Василівна відчула труднощі життя. Родина була заможною: мали багато земель, худоби, свій ліс. Але в одну мить все зникло. З приходом радянської влади родина потрапила під розкуркулення. В один день в родини забрали все, все що зароблялось важкою працею, навіть «дах над головою». Молода родина залишилась на вулиці: без нічого, з чотирьма малими дітьми. Важко прийшлось родині. Дуже тяжко переживали голодомор 1932-1933 років. Батько вимушений був поїхати на заробітки, а матері з доньками довелось біткатись по родичах та сусідах, допоки не знайшли свій куточок. Згодом мати пішла працювати до колгоспу і весь час пропрацювала ланковою. Як згадує іменинниця, важким видався і 1947 рік, який теж приніс на Україну голодомор.

Трудовий шлях розпочався рано. Ще школяркою вона навчалася і працювала в колгоспі, заробляючи трудодні. Валентина Василівна дуже полюбляла дітей, тому після 10 класу вступила на заочне навчання в Тульчинське педучилище на вчителя молодших класів. А згодом, також заочно, закінчила Вінницький педагогічний інститут імені Островського.

Свій перший урок ювілярка провела в Лисогірській школі, а згодом перейшла працювати в Гавришівку. Невдовзі була переведена у Вороновицю на посаду директора малокомплектної школи для учнів 1-4 класів, де і пропрацювала до пенсії. Валентина Василівна дуже полюбляла діточок і особливу увагу приділяла діткам-бешкетникам. Коли її запитують, хто з учнів запам’ятався найбільше, вона згадує двох бешкетників Миколу та Юрка. Вже будучи на пенсії, випадково зустріла тих самих бешкетників, але навіть не могла здогадатись: перед нею стояли два успішних чоловіка, два полковники. Радість за своїх вихованців переповнила серце колишньої вчительки. Адже вона повірила в них і завжди говорила, що поганих дітей не буває, просто до кожного потрібен свій підхід. На жаль, доля іменинниці склалась так, що своїх діточок в неї не було. І вона всю любов віддавала своїм учням.

Сьогодні Валентина Василівна проживає одна, але її доглядають племінниця, онучка та призначено соціального працівника. Адже, внаслідок переломів, вона опинилась на групі, практично не може ходити і по хаті пересувається на милицях.         

Не дивлячись на важку долю, Валентина Василівна сповнена оптимізму і дякує Богу, що подарував їй довголіття. Тож побажаємо ювілярці ще довгих років життя, здоров’я, миру та злагоди.   

Повернутись
Голова районної ради
Сітарський Сергій Миколайович

Зараз немає петицій на які триває збір підписів

Переглянути всі петиції »

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація