Спорт – запорука здоров’я

21.12.19

В рамках висвітлення діяльності депутатів Вінницької районної ради 7 скликання сьогодні спілкуємось про шляхи розвитку спортивної галузі на селі із Русланом ВИСЛОВСЬКИМ.

«Значення розвитку фізкультури і масового спорту на селі важко перебільшити. Адже в юному віці та в молодості закладаються підвалини майбутнього здоров’я, а відповідно й майбутньої здорової сім’ї, не обтяженої хворобами та згубними звичками. Та й в літньому віці той хто дружить з фізкультурою, загально відомо, менше витрачається на медикаменти та довше живе. Тому створення належних умов для повноцінного заняття фізкультурою та спортом повинні розглядатися органами місцевого самоврядування в якості першочергових завдань, що за значенням не поступаються основам соціальної політики.

Відомо, що не можна повноцінно почуватись здоровим без занять фізичною культурою та спортом. Із цим завжди традиційно складніше було у сільській місцевості.

Уже зараз помітний демографічний дисбаланс між містом і селом. Молодь залишає села. Новостворені громади перетворюються на території старості. Молодих відлякує відсутність роботи, а також – інфраструктури для життя. Адже в селах часто генделик – це весь спортивно-культурний простір. На довершення, в останні 10 років дітей забирає віртуальний світ. Грати в танчики простіше, ніж бігати марафон. Лише відірвавши дітей від шкідливих занять та звичок і прививши їм любов до спорту та здорового способу життя, ми убезпечимо молодь від потрапляння до «поганої компанії» і неприємних, а іноді і кримінальних ситуацій.

Чому так відбувається? Усе залежить від кількох факторів. Головний із них – спроможність громади. Спроможність – це стан справ із ресурсами в громаді, де головний – людський ресурс. А позаяк основний наповнювач бюджету громад – це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), то і спроможність залежить не просто від кількості людей – а від кількості працюючих людей.

Тому вирішальний фактор – наявність у громаді робочих місць.

Інший важливий фактор – географічний. Багато громад добре почуваються, якщо вони є супутниками великих міст. У такому випадку спрацьовує схема "живу в селі – працюю в місті".

Села є продовженням спальних районів, як у випадку із деякими громадами нашого району.

Якщо говорити про спорт районного рівня, то потрібно згадати історію. Наприкінці епохи СРСР у спортивних секціях ДЮСШ займалося до 20% дітей шкільного віку. Зараз близько 10 %. Наприкінці 90-х на всій території держави скоротили низку ДЮСШ, особливо в системі "Колос", тобто – сільського спорту. І натомість не створили нових спортивних клубів.

Наразі «Колос» – єдине фізкультурно-спортивне товариство у країні, що, попри негаразди, реально опікується розвитком спорту на селі і стабільно проводить масові змагання. Товариство є тим локомотивом, який тягне спортивну роботу у сільсьскій місцевості, тому хочу подякувати за зусилля, які воно з року в рік докладає.

На щастя зараз все більша кількість людей, у тому числі і керівників різних рівнів, приходить до думки, що необхідно відроджувати спортивну галузь та масові заняття спортом на селі.  Наразі універсального методу впровадження спортивної роботи не має і бути не може. Проте є кілька загальних правил, які можуть згодитися всім.

В Україні мало звертають увагу на таку штуку, як громадський актив. "Зубата", в доброму розумінні, молодіжна рада чи адекватні громадські активісти, які здатні від імені громади сформулювати основні вимоги з розбудови інфраструктури, зможуть змінити уявлення людей про те, що насправді потрібно.

Якщо запитати у жителів громад: "На що би ви потратили мільйон гривень, якби отримали грант?". Більшість відповідей стосувалися б "дороги чи освітлення". І рідко де – спортивний майданчик чи молодіжний центр. Відсутність уявлення про реальні проблеми і потреби ще не значить, що їх не існує.

Більшість громад і їхніх лідерів не можуть, чи не вміють скористатися можливостями, що надає держава. А в державному фонді розвитку громад (ДФРР) мільярди гривень.

У нормативах прописано, що 10% цих фінансів має використовуватися на розвиток спортивної інфраструктури. А ще є кошти субвенції на програми соціально-економічного розвитку, які "роздають" депутати-мажоритарники . Аби грамотно підготувати заявку треба мати відповідних фахівців.

Іноді навпаки – керівники громад будують інфраструктуру, використовуючи її дуже вузьконаправлено. Невміння ефективно використовувати спортивну інфраструктуру – це загальна біда нашої влади. Майже повсюдна проблема – закриті в осінньо-зимовий період після 18-00 спортивні зали у школах.

Захочуть 30-річні хлопці замість випити в п’ятницю піти поганяти в футбол у спортзалі – а директор школи не пускає. Не для того фарбували. А за світло хто платитиме? А хто прибере? І проблема, яку легко внормувати рішенням виконкому, вирішується важко.

Спортивна політика повинна стосуватися кількох цільових та вікових груп. І до кожної з них потрібен свій підхід. Діти молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У кожної вікової групи – свої потреби.

Жахом для амбіцій дитини буває, коли тренер відбирає собі в групу більш розвинутих дітей. А решту – випихають зі спорту. А можна ж робити групи для майбутніх чемпіонів, а окремо для тих, хто просто вестиме здоровий спосіб життя.

Окремими цільовими групами, якими ніхто не займається, є студенти. Для роботи з ними – ціле літо: різноманітні змагання, походи, активності. І щоб у молоді з’явилося відчуття, що в селі може бути цікаво.

Окрему ставку треба робити на молодих спеціалістів і молодь віком до 35 років. Найкращим варіантом може бути створення комунального клубу, який мав би на балансі або користувався всією інфраструктурою. А ще фітнес-зал. Туди спокійно ходили б дорослі, створюючи собі якісне дозвілля.

Хто сказав, що треба забувати про тих, кому за 40? Але в більшості випадків не те, що клубів, – в адміністраціях громад немає окремих ставок спеціалістів з молоді та спорту. Іноді декілька бухгалтерів важливіші для розвитку громади за одного спеціаліста, який переймається не паперами.

Дуже важливим фактором є наявність мотивуючого тренера. Розвинута інфраструктура – це лише початок. Головний ресурс – люди. У нормального тренера купа дітей біля дуба роздягнеться і побіжить на тренування. А в когось і сучасні спортзали стоятимуть порожні.

Лише в кількох областях України є досвід залучення коштів на спортивну діяльність через конкурси проектів, які проводяться в області, або надаються як гранти. А це теж досвід, який треба опановувати».

Матеріал підготовано в рамках висвітлення діяльності депутатів Вінницької районної ради 7 скликання.

Повернутись
Голова районної ради
Закревська Тетяна Петрівна

Зараз немає петицій на які триває збір підписів

Переглянути всі петиції »

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація