«Сивина засріблила вже коси, але в серці все та ж струна золота»: в Оленівці з 95-річчям вітали живу легенду села

25.10.19

95 років - це поважний ювілей, майже епоха, яка зовсім трохи відокремлює від вікового ювілею. Сьогодні можна сказати, що це велична дата, яку 24 жовтня зустрічала знана і поважна на все село Оленівка людина - Єфременюк Парасковія Михайлівна. Сталося багато подій, відбулись кардинальні зміни в суспільстві, народилось і виросло не одне покоління, а вона, гідно витримавши всі виклики долі, продовжує радіти життю в колі своєї великої дружньої родини.

Про таку дату неможливо забути, це свято не тільки для родини, а й для всього села. Отож, з вітаннями та подарунками на ювілей завітала ціла делегація: голова Вінницької районної ради Сергій Сітарський, голова Вінницької районної державної адміністрації Михайло Демченко, голова районної ветеранської організації Петро Василинич, очільник Оленівської громади Микола Штурма, працівники сільської ради Наталія Котуз та Людмила Сорока, голова Оленівської первинної організації ветеранів Федір Присяжнюк.

Поважних гостей іменинниця з посмішкою радо зустрічала на подвір’ї. Гості щиро віншували шановну ювілярку з Днем народження, висловлюючи свою вдячність за важкі роки життя, тяжку праця, складні випробування, які не побороли в ній почуття оптимізму, відповідальності і віри в щасливе майбутнє. Окрім приємних та гарних слів презентували грамоту районної ради, районної державної адміністрації та районної організації ветеранів та грошову винагороду.

Голова районної ради Сергій Сітарський, вітаючи ювілярку щирими побажаннями, зазначив: «Вітаю Вас, шановна Парасковія Михайлівна, з таким почесним ювілеєм. Сьогодні можна сказати, що це подвиг, адже Ви - жива легенда села. Перед тим як завітати до Вас, ми відвідали Музей історії села, де серед людей, які творили цю історію, є Ви. І дуже приємно завітати сьогодні до Вас, привітати і бачити Вас в гарному настрої, з посмішкою, поспілкуватись і дізнатись, чим жило село і як все було насправді, не з фотографій та книжок, а з Ваших уст. Сподіваюсь, що невдовзі Музей села поповниться новими сторінками історії, і вони будуть пов'язані з Вами. Дуже добре, що у нас в районі існує і підтримується традиція вітати довгожителів. Адже Ви є нашою живою історією, прикладом сили духу, мудрості, активності та невичерпної енергії. Дивлячись на Вас, заряджаєшся позитивом та енергією, і розумієш, що потрібно жити, творити, працювати. У Вас чудова, велика, згуртована родина, тому хочеться побажати Вам здоров’я, довгих років життя, залишатись такою же активною, бадьорою, веселою та зустріти нас через п’ять років в такому ж здравії і разом відсвяткувати Ваше століття».

Приймаючи вітання від гостей, Парасковія Михайлівна щиро раділа і не вірила своїм очам, що до неї завітали такі поважні гості, що не забули про неї. Їй хотілось розказати про своє життя в усіх подробицях, адже не дивлячись на свої роки, чудово пам’ятає все з самого дитинства.

А життєвий шлях Парасковії Михайлівни непростий, тернистий, як і у всіх тих, хто пройшов через голодомори, лихоліття війни та важкі часи післявоєнної відбудови. Закінчивши на відмінно сім класів, батько відправив її в 1939 році вчитися до Київського фінансового технікуму, де, зі слів іменинниці, пройшли її найкращі роки. До цього часу пам’ятає кожного, з ким вчилася, - і ім’я, і прізвище. По завершенню, із сумлінної студентки вона стала гарним бухгалтером, і цій професії присвятила все своє життя. 42 роки Парасковія Михайлівна сумлінно пропрацювала головним бухгалтером в колгоспі «Шляхом Леніна», а після виходу на пенсію ще продовжила свою трудову стежину в колгоспі «Росія».

Праця, працею, але головним в житті була родина. Разом з чоловіком Василем Єфременюком вони народили та виростили трьох синів та доньку. Розповідаючи про чоловіка, Парасковія Михайлівна з гордістю повідомила, що в її другої половини теж було важке життя. Під час війни за короткий термін з 1944 по 1945 роки він, майже пішки, пройшов шлях з Вінниці до Берліна. Родина дуже пишається своїм героєм. А після війни свій трудовий шлях Василь Єфременюк продовжив на посаді водія. На жаль, життя обірвалось рано, і в 1990 році годувальника не стало. З того часу вся відповідальність лягла на жіночі плечі Парасковії Михайлівни. І сьогодні, вона пишається своєю великою, дружньою родиною, адже є ким пишатись! Три сина, дочка, шість онуків, тринадцять правнуків та один праправнук. Сьогодні, можна сказати, вона щаслива в оточенні своєї родини, радіє за кожного, пишається їх досягненнями, ділиться досвідом і дарує любов.

Іменинниця не хотіла відпускати гостей, їй хотілось якомога більше розказати про своє життя, яке було важким, але в той же час цікавим та різнобарвним. Вона і розказала, і показала свої нагороди, грамоти. Але найбільше, що береже - це паспорт, який отримала ще в далекому 1941 році. А ще має медалі «Захиснику Вітчизни» та «Ветеран труда». І це ще не все: Парасковія Михайлівна в післявоєнні роки очолювала Жіночу раду, яка допомагала сім’ям у важких ситуаціях, докладала зусиль, аби підняти село, влаштовувала свята, адже в ті важкі часи це було вкрай необхідно.

Про життя ювілярки та її родину можна ще багато розказати, але, напевно, найбільше всіх гостей вразило те, що в свої 95 Парасковія Михайлівна ще справно зіграла на балалайці, підспівуючи пісню, а потім декламувала вірші Тараса Шевченка та Івана Франка. Наостанок, декламувала уривок з поеми Тараса Шевченка «Катерина». Можна було заслухатись і не хотілось уходити. Енергія та блиск в очах ювілярки не відпускали і заряджали позитивом.

Щиро хочеться побажати Парасковії Михайлівні та всій дружній родині відмінного здоров’я, безмежного щастя та безхмарного неба. Нехай подальший життєвий шлях буде легким і світлим, а всі труднощі залишаться позаду в історії, яку вона змогла гідно прожити.

Фотозвіт:

Повернутись
Голова районної ради
Сітарський Сергій Миколайович

Зараз немає петицій на які триває збір підписів

Переглянути всі петиції »

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація